В понеділок місто ковтає сірий ранок

Дощ ллє по стіклах, мов у хворому сні

Холодом б’ють краплі по вікнам

І я гублюсь у звуках, шо гудять в голові

Маски на лицях тануть у вівторок

Трамвай щось бурмотить про давно забуті дні

Світло тоне у димі кафешок

А вулиці живуть мов нічого й не було

В середу дощ омиває вітрини

Чужі погляди ковзають і зникають як пройду

Я бреду через бетон і тротуари

Де кожен крок — якби не втрапити в біду

Тіні густішають у четвер

Неону ліхтарі на калюжах

Шепіт, як ехо старих розмов

Голоси втікають, наче їх і не було

В п’ятницю музика валить із всіх вікон

Бас б’є в груди, мов щось дивне і неживе

Люди, як тіні, в темряві вечірній

І кожен рух — новий експеримент

Темрява накрила місто у суботу

Час тягнувся і набридло вже це все

Я слухаю, як пустка шепче низьким тоном

І небо вже не небо — просто чорний плед

В неділю ранок - підкрадався якось тихо

Тиша розчинялась в його кроках в долині

Світ застиг, як з полароїда фотка

Кожен штрих на ній — шрам того, шо вже пішло